Учасники АТО

      

 

                                                                      

 

 

    Турович Павло Антонович народився 16 вересня 1983 року в селі Смородськ Дубровицького району, Рівненської області. Мати Турович Валентина Леонідівна. Батько Турович Антон Павлович . У  1990 році пішов у 1 клас, закінчив Смородську школу у 1999 році. У шкільних роках любив читати, природу. Був добрим хлопчиком, любив ходити по гриби, спокійний, врівноважений. Після закінчення Смородської школи ще 2 роки навчався у Удрицькій середній школі. Далі навчався у Сарненському 21 училищі по спеціальності електрик. Після закінчення училища працював електриком  у своєму селі у СПП «Україна».

    Пішов добровольцем у середині травня 2014 року. Спочатку був у Тучині на полігоні 2 місяці. Далі відправили до Іловайська, у Донецьк, Луганськ, Краматорськ. Приходив у відпустку на декілька днів, а далі повертався знову у зону АТО. Вже півроку  несе службу у зоні АТО.

 

                                                      

 

    Турович В’ячеслав Антонович народився 14 березня 1993 року в селі Смородськ Дубровицького району, Рівненської області.У 2008 році закінчив Смородську ЗОШ. Вчився добре, захоплювався спортом, футболом, займав призові місця. Після   школи навчався у  технічному коледжі по спеціальності технолога. Пішов по контракту служити в армію. У лютому місяці вже 2 роки. 

    Пішов добровольцем у зону АТО  у  липні місяці, навіть не поставивши до відома рідних. Згодом мати довідалася про це сама. У Донецькій області нагороджений був нагрудним знаком «За зразкову службу» від міністра оборони України від 21.09.2014р. На декілька днів приходив у відпустку. На даний час знаходиться в зоні АТО. Наше село пишається такими хлопцями, і матір’ю, яка виховала двох чудових воїнів-захисників.

                                                       

    Мішковець Микола Миколайович народився 25 серепня 1989 року в селі Смородськ, Дубровицького району Рівненської області. З юнацьких років активно займався спортом, особливу увагу надавав боксу. У 2005 році закінчив Смородську загальноосвітню школу, після навчання вступив у Сарненський педагогічний коледж РДГУ по спеціальності вчителя початкових класів. Продовжив навчання Микола у Рівненському державно-гуманітанному університеті, а згодом відчуваючи тягу до того, що пов’язане з міліцією, влаштувався на роботу в Сарненський РВ УМВС  України.

  За невеликий  проміжок часу Миколі вдалося досягти великих успіхів і залучитися підтримкою. Працює дільничим інспектором міліції у Сарненському РВ УМВС України. Він показав себе як людиною щирою, доброю душею та сміливою. Тому і не залишився осторонь тих подій, які відбуваються на сході України. Миколі довелося побувати в околицях міста Дебальцеве та насправді відчути ту атмосферу, яка панує там. Потрапив він туди 01.10.2014р., а повернувся 20.11.2014р.

    Зараз Микола продовжує працювати дільничим інспектором міліції у Сарненському РВ УМВС України, але знову чекає наказу йти захищати свою Батьківщину, свою єдину Україну, як справжній патріот своєї держави. 

 

                                                                            

    Андрикевич Олексій Павлович народився 18 червня 1979 року. Пішов у школу 1986 року. Закінчив 9 класів Смородської школи у 1994 році. Далі навчався в Удрицькій середній школі з 1994 по 1996 рр. В Удрицькій школі здобув професію тракториста. Після закінчення школи навчався в Дубровицькому «Досафі» на шофера. Деякий час працював трактористом у колгоспі «СПП Україна» в с.Удрицьк. У 1997 році був призваний до лав Збройних сил України. 

    З 20 серпня 2014 року став захисником України в зоні АТО. На даний час Олексій знаходиться під Волновахою в селі Оленівка в 72 зенітно-механізованій бригаді.

                                                                   

    Стрибулевич Василь Іванович народився 10.01.1989 року в Закарпатській області в місті Берегове де на той час проживала сім`я.

1995 році пішов у перший клас у місті Дубровиця. Закінчив СШ №3 м. Дубровиця у 2006 році. Після закінчення школи пішов навчатися у Рівненський автотранспортний коледж , який закінчив у 2009 році. 

    Після коледжу пішов служити у військову частину м. Хмельницьк. На даний час знаходиться в зоні АТО.

 

 

      ГЕРОЙ-СОЛДАТ!!!

Солдате, наш захисник,

Зрозумій: Ти велика людина,

Бо рятуєш усіх.

Я знаю: війна - це сльози, біль, страждання...

 

А ти, Солдатику, не смій,

Іди усупереч усьому,

Ніколи головне - не втрачай надій.

Вже так склалася українська доля.

 

І ти опинився там.

А я пишу листа тобі,

І знаєш: серце обливається кров’ю...

Та знай: ми український народ –

Всі труднощі перебороти в змозі!!!

 

 Тож ти, солдатику, не бійся нічого,

Ідеш до бою - будь обережним,

Щоб мама Твоя не заплакала очі...

 Будь сильним!!!

 

А ворогу Нашому не здавайся.

Солдатику, Ми завжди з тобою,

Я знаю нелегко,

Та Ти борися...

 

Перед тобою я стаю на коліна,

Воскову свічку тиху запалю,

За те, що захищаєш Україну,

В запеклому жорстокому бою...

 

І вірю я: настане день розплати,

Господь засудить наших ворогів,

Бо прокляли їх українські матері...

А ти живи, живи ГЕРОЙ- СОЛДАТ!!!

 

А ми молитимемось за ВАС!!!

Солдатику, лиш одне прошу -

Повертайся ЖИВИМ!!!!!!!!!!

Віримо в те, що скоро

 

Все минеться і як ніколи все пройде,

Та знайте ніколи не забудемо –

людей, які стояли за Нас...

І дай, Боже, більше не буде смертей,

І додому повернуться люди!!!

Бо там чекають на НИХ!

Учениця 9 класу

Смородського НВК:

Карпович Анастасія

Анатоліївна

Західна Україна

2015р.

МИ – ЄДИНІ!!!

НЕБЕСНА  СОТНЯ

Чому Ви , матінко, в сльозах,

Чому дивлюсь згори додолу,

Чому кружляю в небесах

Над рідним Києвом по колу?...

 

Чи це наснилося мені,

То, прошу, розбудіть скоріше,

Що ніби тіло у труні

Моє лежить і вже не дише.

 

А поряд мене ще стоять

Під прапорами домовини

Згори дивлюся – в них лежать

Мої вояки – побратими.

 

Дивлюсь на все з таких висот,

Де навіть сокіл не літає,

Де тиша, що не знає нот,

Тому ніколи не співає…

 

Які незвичні почуття…

Невже тепер я крила маю?

Чи може, я пішов з життя?

Чому ж біль досі відчуваю?

За рідну землю і братів

Усіх, хто вийшли на майдани

Супроти влади і катів –

Щем невимовний ятрить рани.

 

О, Боже, як чоло болить

Пробите кулею, в нім дірка!

Я пам’ятаю – впав й за мить

Злетів у небо, наче зірка.

 

Так, … так! Нарешті зрозумів!

Та це ж мене Майдан ховає,

І той сумний церковний спів

В останній путь випроводжає.

 

Гадаєте, мене нема?

Але, повірте, я існую!

Душа свідома і жива,

Все бачу, розумію, чую.

 

Не маю я тепер очей,

 Та сліз моїх прозоре море

Проллється навесні дощем

На землю, на її простори.

 

 

Я не один посеред хмар,

Нас тут вже є «Небесна сотня» -

Поклавши серце на вівтар

І душу, що не є самотня.

 

Тепер ми вільні назавжди

У світі де нема тиранів,

Нема страждання і біди

І головне, нема кайданів.

 

Не плачте, мамо, Божий суд

Свій вирок виніс вже по суті.

А ми несемо варту тут

Людьми і Богом не забуті!

 

 

 

Учениця 8 класу

Смородського НВК

Карпович Вікторія М.

2015р.